Історія

ЕТАПИ СТВОРЕННЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТУ

 

Інститут проблем машинобудування ім. А. М. Підгорного НАН України (ІПМаш) є провідним центром фундаментальних і прикладних наукових досліджень у галузі енергетики та машинобудування.

Інститут веде свій історичний відлік з 1939 р., коли в Харкові за ініціативи академіків АН УРСР В. М. Хрущова та Г. Ф. Проскури був створений Інститут енергетики АН УРСР.

Започаткування такого осередку науково-дослідницької діяльності в галузі енергетики, електротехніки та енергетичного машинобудування саме в Харкові відповідало запитам того часу, адже місто вже тоді стало крупним вітчизняним машинобудівним та науковим центром. Внаслідок низки організаційних та географічних трансформацій, пов’язаних з роботою науковців у воєнний час, в Харків у 1948 р. повернулася група під керівництвом академіка Г. Ф. Проскури, яка склала колектив Лабораторії швидкохідних машин і механізмів АН УРСР. З 1954 р. лабораторію очолив його учень – академік АН УРСР А. П. Філіппов. У 1955 р. назву лабораторії було змінено на Лабораторію гідравлічних машин, в 1964 р. реорганізовано у філіал Інституту механіки АН УРСР, а з 1970 р. – у філіал Інституту технічної теплофізики АН УРСР. Його керівником у 1971 р. став молодий, талановитий доктор технічних наук (згодом академік НАН України) А. М. Підгорний, завдяки ініціативі якого у 1972 р. цей філіал був перетворений в Інститут проблем машинобудування АН УРСР. У 1996 р. інституту на честь засновника і першого директора присвоєно ім’я А. М. Підгорного.

Історія ІПМаш НАН України пов’язана з відомими українськими вченими – академіками Г. Ф. Проскурою, А. П. Філіпповим, А. М. Підгорним, Л. О. Шубенком-Шубіним, В. Л. Рвачо­вим, Ю. М. Мацевитим, діяльність яких ознаменувалася формуванням наукових шкіл, що багато в чому сприяло визначенню наукової направленості інституту.

Академік Г. Ф. Проскура – відомий учений у галузі прикладної гідроаеродинаміки. Він є одним з основоположників розвитку теорії пропелерних турбін і насосів. З його ім’ям пов’язане становлення авіації в Україні. Ядро створеної ним в Харкові школи гідромеханіки та профілювання лопатевих машин складали такі відомі фахівці, як Д. Я. Алексаполь­ський, В. М. Єршов, О. О. Ко­ротков, Ю. С. Лейтес та ін. Наукові дослідження очолюваної Г. Ф. Проскурою Лабораторії швидкохідних машин і механізмів в галузі фізичних процесів, що відбуваються під час роботи гідравлічних і газових турбін, насосів, гідравлічних передач тощо, мали не тільки фундаментальний характер, а й велике прикладне значення – результати перевірялися на практиці і були важливі для країни, адже їх впровадження сприяло відродженню та розвитку економіки, яка була зруйнована війною.

Під керівництвом учня Г. Ф. Проскури, академіка А. П. Філіппова – відомого ученого в галузі теоретичної і прикладної механіки – в Харкові вперше в Україні створюється школа механіків-енергомашинобудівників, яка розвиває чисельні методи розрахунку машинобудівних конструкцій з використанням ЕОМ. Продовження та поглиблення цих робіт було викликане необхідністю зменшення металомісткості й збільшення надійності та ресурсу машин. Цей напрям надалі розвивається в роботах його колег й учнів – В. М. Булгакова, В. С. Гонткевича, Б. Я. Кантора, В. М. Мітке­вича та ін.

Академіком Л. О. Шубенком-Шубіним – одним з наукових лідерів в галузі енергомашинобудування – створена школа з оптимізації процесів і елементів конструкцій турбоустановок для електростанцій на ядерному та органічному паливах методами математичного та фізичного моделювання з переходом на проектування із застосуванням ЕОМ. Роботи в цьому напрямі проводили Ю. М. Дедусенко, А. А. Палагін, Д. А. Переверзєв, В. Ф. По­знахірев, А. О. Тарелін, О. Л. Шу­бенко та ін.

З приходом до установи талановитого вченого, доктора фізико-математичних наук (згодом академіка АН УРСР) В. Л. Рвачова створюється школа математичного моделювання фізичних процесів, в якій розвиваються ефективні методи розв’язання крайових задач теорії суцільного середовища для областей будь-якої геометричної складності.

Учень А. П. Філіппова і перший директор ІПМаш АН УРСР – А. М. Підгорний направив свої зусилля, у першу чергу, на розвиток існуючих наукових шкіл і на залучення першокласних фахівців. Саме завдяки його зусиллям філіал Інституту технічної теплофізики був реорганізований у самостійний академічний інститут. До установи прийшли та очолили наукові відділи талановиті науковці – доктори технічних наук О. Є. Божко, А. П. Кудряш, Ю. М. Мацевитий, Г. О. Соколовський, Ю. Г. Стоян, які активно включилися в розвиток наукових напрямів інституту.

Так, під керівництвом Ю. М. Ма­цевитого (згодом академіка НАН України, другого директора ІПМаш) в рамках наукового напряму з математичного та фізичного моделювання було створено наукову школу теплофізиків – фахівців у галузі нелінійних і обернених задач теплопровідності. Її представники почали розробляти оригінальну методологію аналогового та чисельного моделювання, ідентифікації й оптимізації теплофізичних процесів в енергетичному обладнанні та інших технічних об’єктах.

На той час ІПМаш АН УРСР перетворився в потужний науково-технічний комплекс, до складу якого входив власне інститут, спеціальне конструкторсько-технологічне бюро (СКТБ) та дослідне виробництво (ДВ). Піку свого розвитку інститут досяг у 80-х роках минулого століття, коли в чотирьох його відділеннях, що включали 16 наукових відділів, працювало 585 співробітників (разом з ДВ і СКТБ – 1280 осіб). Велика увага приділялася підготовці наукових кадрів вищої кваліфікації через аспірантуру та докторантуру. В інституті функціонувало дві спеціалізовані вчені ради із захисту докторських та кандидатських дисертацій і чотири науково-технічні проблемні ради. Щорічно в аспірантурі навчалося близько 50 аспірантів. Неухильно зростала кількість докторів, підготовлених із числа співробітників інституту.

В інституті функціонували відділення:

  • енергетичних машин – керівник Л. О. Шубенко-Шубін;
  • двигунів і перспективних джерел енергії – керівник А. М. Під­горний;
  • міцності та надійності – керівник А. П. Філіппов;
  • математичного та фізичного моделювання – керівник В.Л. Рва­чов.

Інститут в усі роки свого існування так само, як і установи – його попередники, завжди перебував на передових рубежах вітчизняної науки. Його співробітники жваво реагували на вимоги часу, на завдання, що виникали у зв’язку з бурхливим розвитком машинобудівного комплексу країни, і завжди вирішували їх на найвищому науковому рівні. Так було і в 50-ті роки ХХ століття, коли розгорнулося будівництво гідроелектростанцій і країні потрібні були нові гідротурбіни, і в 60-ті, коли гостро постали питання вдосконалення парових і газових турбін і методів їх проектування, і в 70-ті, коли людство замислилося над вичерпністю вуглеводнів корисних копалин і виникла проблема пошуку альтернативних енерготехнологій, і в 80-ті, коли були поставлені задачі подовження термінів служби працюючих енергоблоків і дуже важливим стало їхнє діагностування та прогнозування залишкового ресурсу, і в 90-ті роки, і зараз, коли першочерговими були і залишаються питання енергонезалежності та сталого функціонування енергетичної галузі країни.