ЕТАПИ СТВОРЕННЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТУ
Інститут проблем машинобудування ім. А. М. Підгорного НАН України (ІПМаш) є провідним центром фундаментальних і прикладних наукових досліджень у галузі енергетики та машинобудування.
Інститут веде свій історичний відлік з 1939 р., коли в Харкові за ініціативи академіків АН УРСР В. М. Хрущова та Г. Ф. Проскури був створений Інститут енергетики АН УРСР.
Започаткування такого осередку науково-дослідницької діяльності в галузі енергетики, електротехніки та енергетичного машинобудування саме в Харкові відповідало запитам того часу, адже місто вже тоді стало крупним вітчизняним машинобудівним та науковим центром. Внаслідок низки організаційних та географічних трансформацій, пов’язаних з роботою науковців у воєнний час, в Харків у 1948 р. повернулася група під керівництвом академіка Г. Ф. Проскури, яка склала колектив Лабораторії швидкохідних машин і механізмів АН УРСР. З 1954 р. лабораторію очолив його учень – академік АН УРСР А. П. Філіппов. У 1955 р. назву лабораторії було змінено на Лабораторію гідравлічних машин, в 1964 р. реорганізовано у філіал Інституту механіки АН УРСР, а з 1970 р. – у філіал Інституту технічної теплофізики АН УРСР. Його керівником у 1971 р. став молодий, талановитий доктор технічних наук (згодом академік НАН України) А. М. Підгорний, завдяки ініціативі якого у 1972 р. цей філіал був перетворений в Інститут проблем машинобудування АН УРСР. У 1996 р. інституту на честь засновника і першого директора присвоєно ім’я А. М. Підгорного.
Історія ІПМаш НАН України пов’язана з відомими українськими вченими – академіками Г. Ф. Проскурою, А. П. Філіпповим, А. М. Підгорним, Л. О. Шубенком-Шубіним, В. Л. Рвачовим, Ю. М. Мацевитим, діяльність яких ознаменувалася формуванням наукових шкіл, що багато в чому сприяло визначенню наукової направленості інституту.
Академік Г. Ф. Проскура – відомий учений у галузі прикладної гідроаеродинаміки. Він є одним з основоположників розвитку теорії пропелерних турбін і насосів. З його ім’ям пов’язане становлення авіації в Україні. Ядро створеної ним в Харкові школи гідромеханіки та профілювання лопатевих машин складали такі відомі фахівці, як Д. Я. Алексапольський, В. М. Єршов, О. О. Коротков, Ю. С. Лейтес та ін. Наукові дослідження очолюваної Г. Ф. Проскурою Лабораторії швидкохідних машин і механізмів в галузі фізичних процесів, що відбуваються під час роботи гідравлічних і газових турбін, насосів, гідравлічних передач тощо, мали не тільки фундаментальний характер, а й велике прикладне значення – результати перевірялися на практиці і були важливі для країни, адже їх впровадження сприяло відродженню та розвитку економіки, яка була зруйнована війною.
Під керівництвом учня Г. Ф. Проскури, академіка А. П. Філіппова – відомого ученого в галузі теоретичної і прикладної механіки – в Харкові вперше в Україні створюється школа механіків-енергомашинобудівників, яка розвиває чисельні методи розрахунку машинобудівних конструкцій з використанням ЕОМ. Продовження та поглиблення цих робіт було викликане необхідністю зменшення металомісткості й збільшення надійності та ресурсу машин. Цей напрям надалі розвивається в роботах його колег й учнів – В. М. Булгакова, В. С. Гонткевича, Б. Я. Кантора, В. М. Міткевича та ін.
Академіком Л. О. Шубенком-Шубіним – одним з наукових лідерів в галузі енергомашинобудування – створена школа з оптимізації процесів і елементів конструкцій турбоустановок для електростанцій на ядерному та органічному паливах методами математичного та фізичного моделювання з переходом на проектування із застосуванням ЕОМ. Роботи в цьому напрямі проводили Ю. М. Дедусенко, А. А. Палагін, Д. А. Переверзєв, В. Ф. Познахірев, А. О. Тарелін, О. Л. Шубенко та ін.
З приходом до установи талановитого вченого, доктора фізико-математичних наук (згодом академіка АН УРСР) В. Л. Рвачова створюється школа математичного моделювання фізичних процесів, в якій розвиваються ефективні методи розв’язання крайових задач теорії суцільного середовища для областей будь-якої геометричної складності.
Учень А. П. Філіппова і перший директор ІПМаш АН УРСР – А. М. Підгорний направив свої зусилля, у першу чергу, на розвиток існуючих наукових шкіл і на залучення першокласних фахівців. Саме завдяки його зусиллям філіал Інституту технічної теплофізики був реорганізований у самостійний академічний інститут. До установи прийшли та очолили наукові відділи талановиті науковці – доктори технічних наук О. Є. Божко, А. П. Кудряш, Ю. М. Мацевитий, Г. О. Соколовський, Ю. Г. Стоян, які активно включилися в розвиток наукових напрямів інституту.
Так, під керівництвом Ю. М. Мацевитого (згодом академіка НАН України, другого директора ІПМаш) в рамках наукового напряму з математичного та фізичного моделювання було створено наукову школу теплофізиків – фахівців у галузі нелінійних і обернених задач теплопровідності. Її представники почали розробляти оригінальну методологію аналогового та чисельного моделювання, ідентифікації й оптимізації теплофізичних процесів в енергетичному обладнанні та інших технічних об’єктах.
На той час ІПМаш АН УРСР перетворився в потужний науково-технічний комплекс, до складу якого входив власне інститут, спеціальне конструкторсько-технологічне бюро (СКТБ) та дослідне виробництво (ДВ). Піку свого розвитку інститут досяг у 80-х роках минулого століття, коли в чотирьох його відділеннях, що включали 16 наукових відділів, працювало 585 співробітників (разом з ДВ і СКТБ – 1280 осіб). Велика увага приділялася підготовці наукових кадрів вищої кваліфікації через аспірантуру та докторантуру. В інституті функціонувало дві спеціалізовані вчені ради із захисту докторських та кандидатських дисертацій і чотири науково-технічні проблемні ради. Щорічно в аспірантурі навчалося близько 50 аспірантів. Неухильно зростала кількість докторів, підготовлених із числа співробітників інституту.
В інституті функціонували відділення:
- енергетичних машин – керівник Л. О. Шубенко-Шубін;
- двигунів і перспективних джерел енергії – керівник А. М. Підгорний;
- міцності та надійності – керівник А. П. Філіппов;
- математичного та фізичного моделювання – керівник В.Л. Рвачов.
Інститут в усі роки свого існування так само, як і установи – його попередники, завжди перебував на передових рубежах вітчизняної науки. Його співробітники жваво реагували на вимоги часу, на завдання, що виникали у зв’язку з бурхливим розвитком машинобудівного комплексу країни, і завжди вирішували їх на найвищому науковому рівні. Так було і в 50-ті роки ХХ століття, коли розгорнулося будівництво гідроелектростанцій і країні потрібні були нові гідротурбіни, і в 60-ті, коли гостро постали питання вдосконалення парових і газових турбін і методів їх проектування, і в 70-ті, коли людство замислилося над вичерпністю вуглеводнів корисних копалин і виникла проблема пошуку альтернативних енерготехнологій, і в 80-ті, коли були поставлені задачі подовження термінів служби працюючих енергоблоків і дуже важливим стало їхнє діагностування та прогнозування залишкового ресурсу, і в 90-ті роки, і зараз, коли першочерговими були і залишаються питання енергонезалежності та сталого функціонування енергетичної галузі країни.